Комусь ця осінь — сумна пора, опале листя і темні хмари, Хтось розуміє: скінчилась гра, Мінятись треба. Вже незабаром… Прекрасна осінь! І що нам час? Це все відносно, і все спливає… Бо хто ж нам лікар? Ніхто, крім нас! Тож носа вище! Життя триває! *** Тамара Пушкарева Tamara Pushkaryova
Я візьму свою Осінь за руку, І піду з нею в парк погуляти, Там осінні послухати звуки, Таємниці свої розказати, Таємниці сердечні, глибокі, Їх вона не розкаже нікому, Друзі в неї — дуби одинокі, Ми ж із осінню добре знайомі! Цього року, ти пОдружка мила, жовтоока і жовтогаряча, Сонце в гості так чемно просила! Воно…
Коли ми справжні? Наодинці? Або коли серед людей? Чи на життєвій, на зупинці? Або коли фонтан ідей? З коханими, з батьками, з дІтьми? Серед природної краси? Коли прийшлось із себе вийти? У добрі, чи скрутні часи? Все справжнє — від самОго серця! Тоді в словах нема брехні, Всі люди — то твої люстерця, Чи до…
Мене робота радує, Працюю з задоволенням, І настрій мій не падає, Хоч маю усвідомлення, що все не так, як хочеться, І час тривог лишається, Не все, як треба, коїться, Війна не припиняється… Але не слід журитися, Ми сильні і ми зможемо! Собою залишаймося, Тоді і переможемо! *** Тамара Пушкарева Tamara Pushkaryova