Вона хоче завжди по-своєму,
Вона знає сама, як треба,
Вона стільки всього накоїла,
Але слухала тільки небо.
Вона вірить в своє призначення,
Не для неї — впадать у відчай,
Все, що радує — має значення,
Ще й глибокий народний звичай.
Вона молиться і надіється,
Хоч бувають очі вологими,
Все у неї як треба діється,
Бо довірила справи Богові.
***
