Повільно, але впевнено… Без світла, води і печалі, Ми просто терпіли, мовчали, Донатили і працювали, Чи знали? Лише відчували. Тримались, молились, Не спали, Боятися не дозволяли, А віру й надію плекали, Сильніше любили, кохали. Подяку свою дарували Тим хлопцям, що нас захищали, І мріяли про перемогу, Про захист просили у Бога. Колись на землі нашій…
Чи в світі всі люди — люди? Не звірі в людській подобі, Чи люди в нас — люди всюди? Чи вийшли з першої спроби? Бо іноді так здається, Що в когось душі немає, Навколо, за що береться, Лише калічить, ламає! Людина ж завжди будує, Людина і вдячність має, А нелюдина руйнує, І на святе наступає,…
Вітер чекання, вітер надії Часто здуває усі наші мрії, Іноді рве на шматочки вітрила, Є у чеканнях недобрая сила. Щось не виходить, — розбиті надії… Краще ж надії Утілити в дії! Дії розбий на малесенькі кроки, Може впадеш, але будуть уроки! Краще подяка за все, що дається , І від подяки вітрило не рветься, Лине…
Червоні маки, Ніжні і палкі, Джміль закохався в квітку до нестями, Вона його цілує залюбки, А він у ній, немов в обіймах мами. Кущі троянд навколо розрослись, Вони чарівні, але джміль не бачить, От так і ти кохав мене колись, То знаю я, Як це багато значить… *** Тамара Пушкарева Tamara Pushkaryova