Нема сердець розбитих й ліхтарів,
І завжди Сонце зранку сходить вчасно,
Бо кожному — свою Господь відкрив,
Просту і світлу стежечку до щастя…
Кохав її,
кохав її до сліз,
І думав, що сильніше неможливо,
Він їй в долонях
своє серце ніс,
І вірив, що любов її — це диво!
За нею Він
Ішов за край небес,
За хамари, грози,
Прямував до щастя,
Заради неї
на війні воскрес,
У буревіях долі не зламався.
Але кохання так і не збулось,
Бо одного — замало! Тільки двоє!
Життя спинилось.
Знову почалось.
Бо є початок
Стежечки нової…
19.12.2021

***

2 комментария

Добавить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован. Обязательные для заполнения поля помечены *

Отправить