Твої квіти, мов зачаровані,
Бо не в’януть вони, не в‘януть!
Ми коханням своïм схвильовані,
В його променях майже танемо.
Квіти довго стоять, як правило,
Лиш коли від душі принесені,
Їх принести мені направили
Почуття і душі піднесення!
Я дивлюся на них, торкаюся,
Відчуваю цей подих ніжності,
І я все ж таки сподіваюся
На реальне у дивовижності!
***
