Коли затихне канонада, Коли припиняться бої, І зникнуть в світі барикади, І заспівають соловʼї, Ми просто сядемо під небом, Високим, мирним, без ракет, лиш ми і небо — все що треба, Парад? — то лиш парад планет! І будем дякувати Богу, Що ми живі, А зло — мина, Що дав потрібну допомогу, І вже скінчилася…
Келих зеленого чаю, друзі, за вас підіймаю! Життя іде! І щастя в нас просте, Потроху це Наш розум осягає. У тих хай в роті Пірʼя проросте, Хто українцям жити заважає! Тримає зброю воїн у руках, За нас із орком Вправно він воює, А мати бачить Радість в дітлахах, Учитель вчить, А лікар нас лікує. Так…
Побачити Париж і… Жити далі! Поїхати, щоб знову повернутись… «Смілива!» — кажуть часто тут мені, Хіба ж я можу хоч на мить забути, Що рідний Київ досі у війні. Париж свої вирішує проблеми, Милується собою, як завжди, Контрасти, від шедеврів і до мемів, Немає тут лиш нашої біди… Бог дав тепер У цій красі побути,…
Загубитися десь у Парижі… У готельному дворику — тихо. Цей вояж — від журби запобіжник, A для творчої самості — втіха. Перший день. І подалі від шуму, Від постійних тривог, Ненадовго, Від навʼязливих стресів і суму… Крім натхнення, Не хочу нічого. Погуляю. Всміхнусь перехожим, На Монмартр загляну, може бути, Все це так на фантазію схоже,…
У спеку любо у фонтан залізти, і бОвтати ногами у воді! Ох кайф який! Я відключаю мізки, І забуваю всі свої ай ді (ID). Я загубилась. Бо — відпустка, літо! Я десь далеко. Я не тут, а там! Але ж у мене в серці мій Лелека, А ще! Привіт улюбленим котам! Tamara Pushkaryova ***
Мій світе, скільки ж є краси? — щодня я хочу запитати. У квітах, крапельці роси… Не втомлююсь її шукати! Ось Сонця перший промінець торкнувся неба і засяяв, у грунті сильний корінець працює, і дубок зростає… як гарно все, що навкруги: птахи, комахи, річка, поле… і Сонце ясне, і сніги Я так люблю все, що довкола!…